23 травня народні депутати прийняли Закон про внесення змін до Закону України «Про освіту» щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг (надалі, відповідно, — Закону про інклюзію та Закон про освіту). Деякі структури соціальної сфери гучно охрестили його «законодавчим стартом інклюзивної освіти в Україні». Проте це не так, оскільки ще 16 грудня 2009 року Україна ратифікувала Конвенцію про права осіб з інвалідністю, ст. 24 якої передбачає право таких осіб на освіту на підставі рівних можливостей. Саме тоді згідно зі ст. 9 Конституції України цей міжнародний документ став частиною національного законодавства України.
Крім того, 15 серпня 2011 року Уряд України затвердив Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах (надалі — Порядок інклюзивного навчання). Тоді в чому ж полягає новизна Закону про інклюзію?
Тут варто виділити 5 основних моментів.
1. Дано визначення інклюзивної освіти. Попри те, що згаданий Порядок інклюзивного навчання діє в Україні майже шість років, саме поняття цієї системи у ньому не закріплено. В результаті часто пересічні громадяни запитують: «Що таке інклюзія?». Деякі з них навіть плутають її із системою обслуговування в готелях All inclusive, тобто «Все включено». І недарма, адже інклюзія є включенням певних груп людей до соціальних процесів, у даному випадку до навчання. Тому Закон про освіту було доповнено ст. 23–1, якою інклюзивне навчання визначено як систему освітніх послуг, яка забезпечує реалізацію права на освіту осіб з особливими освітніми потребами та їх соціалізацію та інтеграцію в суспільство. Оновлений Закон роз’яснює, кого саме слід віднести до таких осіб. Ними є ті, хто потребують додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення їхнього права на освіту, сприяння розвитку особистості, поліпшення стану здоров'я та якості життя, підвищення рівня участі у житті громади. Таке визначення в затвердженому Урядом Порядку теж відсутнє.
2. Розширено перелік навчальних закладів для інклюзивного навчання. Порядок інклюзивного навчання за версією Уряду застосовується лише загальноосвітніх закладів, тобто шкіл, коледжів, ліцеїв і ПТУ. Закон про інклюзію закріпив право громадян на освіту незалежно від особливих освітніх потреб в усіх навчальних закладах. Так, ст. 40 Закону про освіту доповнена нормою про те, що в ПТУ особи з особливими освітніми потребами можуть навчатися з урахуванням медичних показань та згідно з висновками МСЕК (для дорослих) чи ЛКК (для дітей до 18 років). А його статті про вищу та післядипломну освіти тепер передбачають дистанційну форму навчання.
3. Знято обмеження щодо кола осіб, які потребують інклюзивного навчання. Якщо у Порядку йшлося лише про дітей, то Закон говорить про особу з такими потребами незалежно від віку. Це означає, що інклюзивними будуть не лише перелічені навчальні заклади, а й дитячі садочки, університети та інститути післядипломної освіти. А отримувати освіту зможуть не лише учні, а й вихованці, студенти та слухачі.
До слова, українці вважають, що інклюзивна освіта потрібна лише дітям з інвалідністю. Однак така система зручна і тим, хто часто хворіє або після операції потребує тривалої реабілітації, а також студентам, які стали батьками.
4. Інклюзивну освіту перетворено на обов’язок органів влади та місцевого самоврядування. Порядок інклюзивного навчання передбачає, що відповідні класи (групи) утворюються за рішенням керівника закладу. Згідно ж із Законом про інклюзію доступність освітніх послуг для осіб з особливими освітніми потребами є одним з основних принципів освіти. А його забезпечення шляхом створення безперешкодного середовища коштом місцевого бюджету поклав на органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади.
Іншими словами, місцеві ради зобов’язані виділяти кошти на обладнання доступних дитячих садочків, шкіл і ВНЗ, управління освіти — передавати кошти цим закладам, а органи архітектурно-будівельного контролю слідкувати за дотриманням будівельних норм при їх обладнанні.
5. Узаконено навчання жестовою мовою та літературу шрифтом Брайля, а точніше право на навчання з їх допомогою. Це означає, що батьки вихованця, учня чи сам студент з вадами слуху чи зору мають право вимагати від педагогічного складу знання жестової мови, а від керівництва навчального закладу — забезпечення навчальною літературою шрифтом Брайля. На жаль, нині українські видавництва орієнтовані на таку навчальну літературу лише для шкіл. Однак Закон про інклюзію породить попит на літературу і для інших навчальних закладів, оскільки студенти та слухачі з особливими освітніми потребами «вийдуть з тіні» та зможуть захищати своє право на освіту в суді.
Ці зміни наберуть чинності наступного після офіційного опублікування Закону про інклюзію.
1. Дано визначення інклюзивної освіти. Попри те, що згаданий Порядок інклюзивного навчання діє в Україні майже шість років, саме поняття цієї системи у ньому не закріплено. В результаті часто пересічні громадяни запитують: «Що таке інклюзія?». Деякі з них навіть плутають її із системою обслуговування в готелях All inclusive, тобто «Все включено». І недарма, адже інклюзія є включенням певних груп людей до соціальних процесів, у даному випадку до навчання. Тому Закон про освіту було доповнено ст. 23–1, якою інклюзивне навчання визначено як систему освітніх послуг, яка забезпечує реалізацію права на освіту осіб з особливими освітніми потребами та їх соціалізацію та інтеграцію в суспільство. Оновлений Закон роз’яснює, кого саме слід віднести до таких осіб. Ними є ті, хто потребують додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення їхнього права на освіту, сприяння розвитку особистості, поліпшення стану здоров'я та якості життя, підвищення рівня участі у житті громади. Таке визначення в затвердженому Урядом Порядку теж відсутнє.
2. Розширено перелік навчальних закладів для інклюзивного навчання. Порядок інклюзивного навчання за версією Уряду застосовується лише загальноосвітніх закладів, тобто шкіл, коледжів, ліцеїв і ПТУ. Закон про інклюзію закріпив право громадян на освіту незалежно від особливих освітніх потреб в усіх навчальних закладах. Так, ст. 40 Закону про освіту доповнена нормою про те, що в ПТУ особи з особливими освітніми потребами можуть навчатися з урахуванням медичних показань та згідно з висновками МСЕК (для дорослих) чи ЛКК (для дітей до 18 років). А його статті про вищу та післядипломну освіти тепер передбачають дистанційну форму навчання.
3. Знято обмеження щодо кола осіб, які потребують інклюзивного навчання. Якщо у Порядку йшлося лише про дітей, то Закон говорить про особу з такими потребами незалежно від віку. Це означає, що інклюзивними будуть не лише перелічені навчальні заклади, а й дитячі садочки, університети та інститути післядипломної освіти. А отримувати освіту зможуть не лише учні, а й вихованці, студенти та слухачі.
До слова, українці вважають, що інклюзивна освіта потрібна лише дітям з інвалідністю. Однак така система зручна і тим, хто часто хворіє або після операції потребує тривалої реабілітації, а також студентам, які стали батьками.
4. Інклюзивну освіту перетворено на обов’язок органів влади та місцевого самоврядування. Порядок інклюзивного навчання передбачає, що відповідні класи (групи) утворюються за рішенням керівника закладу. Згідно ж із Законом про інклюзію доступність освітніх послуг для осіб з особливими освітніми потребами є одним з основних принципів освіти. А його забезпечення шляхом створення безперешкодного середовища коштом місцевого бюджету поклав на органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади.
Іншими словами, місцеві ради зобов’язані виділяти кошти на обладнання доступних дитячих садочків, шкіл і ВНЗ, управління освіти — передавати кошти цим закладам, а органи архітектурно-будівельного контролю слідкувати за дотриманням будівельних норм при їх обладнанні.
5. Узаконено навчання жестовою мовою та літературу шрифтом Брайля, а точніше право на навчання з їх допомогою. Це означає, що батьки вихованця, учня чи сам студент з вадами слуху чи зору мають право вимагати від педагогічного складу знання жестової мови, а від керівництва навчального закладу — забезпечення навчальною літературою шрифтом Брайля. На жаль, нині українські видавництва орієнтовані на таку навчальну літературу лише для шкіл. Однак Закон про інклюзію породить попит на літературу і для інших навчальних закладів, оскільки студенти та слухачі з особливими освітніми потребами «вийдуть з тіні» та зможуть захищати своє право на освіту в суді.
Ці зміни наберуть чинності наступного після офіційного опублікування Закону про інклюзію.
Немає коментарів:
Дописати коментар